Товариство Ісуса - Духовність

Якими є основні елементи духовної спадщини святого Ігнатія? Першим з них є певність, що людське життя має сенс. Згідно зі святим Ігнатієм, це є перша і основна реальність. Ми не є істотами, що не мають жодного натхнення, жодної мети, жодного задуму. Ми створені Богом, який нас любить. Ми є покликаними будувати Боже Царство у знанні, любові та служінні Богу і ближньому, здобуваючи у такий спосіб вічне життя.

Що я зробив для Христа? Що я роблю для Христа? Що я повинен зробити для Христа? (ДВ 53)

«Людина створена для того, щоб славити Господа Бога свого, поклонятися Йому й служити, і таким чином спасти свою душу. Інші ж речі на землі створені заради людини, для того, щоб допомогти їй досягнути мети, для якої вона створена. З цього випливає, що людина повинна використовувати їх настільки, наскільки вони їй допомагають у досягненні мети та повинна від них звільнятися, якщо вони є перешкодою в досягненні цієї мети. І тому ми мусимо стати людьми байдужими до всього створеного, наскільки це є дозволеним нашій свобідній волі та не є під забороною: щоб ми не бажали скоріше здоров’я, ніж хвороби, багатства, ніж убогості, почестей ніж безчестя, довгого життя більше, ніж короткого, і так в усіх інших справах - потрібно прагнути і вибирати лише те, що нас краще провадить до мети, для якої ми створені» (Духовні Вправи, пункт 23).

В той час як багато хто розглядав світ як своєрідну релігійну пустелю, Ігнатій був переконаний, що світ є сповнений Божого Духа і що воскреслий Господь завоював світ, який був ворожим до Бога. Щоб знайти Бога, який є присутнім усюди, досить лише його шукати. Якщо у нічній темряві ми будемо терпеливо чекати, то обов’язково побачимо ранішню зірницю, бо світло завжди відкриває нам Бога – Творця й Спасителя, який трудиться ради нас.

Бог запрошує кожного з нас взяти участь у великій пригоді. Ігнатій говорить нам, що це Боже запрошення є звернене до кожного. Молоді й старі, миряни, священики, монахи, чоловіки й жінки – всі є покликаними взяти участь у Божому задумі. Мирянин, так само як монах або священик, має своє покликання. Єдине, що є важливим – це почути цей заклик й вірно на нього відповісти. Це означає, що наше життя повинно мати своїм центром особу Христа: Христа, котрого людина шукає, котрого любить і наслідує у глибокому наверненні серця; Христа, з яким кожен має особистий і життєвий зв'язок; Христа, вічного Царя і Господа, котрий особисто закликає кожного жити й працювати разом з Ним, так, щоб «йдучи за Ним в стражданні, йти теж за Ним і в славі» (ДВ 95).

«Дійте, спрямувавши свій погляд на вище, ім’я якому Ісус Христос. У кожнім предметі вивчення шукайте зв’язку з Ісусом Христом, більш або менш прямого, але завжди існуючого шляху перетворити будь-яке одержане знання на свідоцтво про Ісуса Христа…
Викладач, письменник, місіонер, будь хто, користуйтеся великою й шляхетною славою, якщо це є угодно Богу і робиться єдине задля Його слави. Але, чи то в невідомості, чи то у славі, перебуваючи у найбільшому чи в найскромнішому служінні, нехай у вашій сфері діяльності вас знають як людину, яку наповнює і в якій панує Ісус Христос, як людину, яка з приводу чи без приводу – якщо б це було можливе – говорить безперестанно про Ісуса Христа, й говорить про Нього від повноти серця» (о. П. Лонге).

Покликання Господа стосується також і того, у який спосіб ми використовуємо ті таланти, які нам дав Бог. Бо віддаючи все, що дав Йому Отець для служіння іншим аж до смерті, Ісус нагадує нам, що все те, що нам дароване – це також є для інших. Кожен зростає завдяки дару, одержаному від Бога, ділячи цей дар з іншими. Зрештою, цей дар повертається до Бога через хвалу й подяку.

Святий Ігнатій наполягає на тому, щоб у служінні іншим ми йшли далі від лише поверхневих вражень, щоб могти глибше зрозуміти ситуацію людини. Ми надто легко можемо підпасти під вплив цінностей, що минають, які спотворюють наше сприйняття дійсності. Але якими є найглибші мотиви наших дій? До чого провадить нас наш вибір? «Ніхто не може двом панам служити» (Мт 6, 24). У найбільший глибині нашого серця ми повинні визначитися: з Христом ми або ж проти Нього.

Христос ігнатіанської духовності – це Христос у дії. Той, хто проповідував у синагогах, у містах і селах, лікував хворих й чинив добро. Сьогодні Христос посилає нас у метушню цього світу, щоб ми там шукали Бога, працюючи на добро всіх людей. Таким чином ми розуміємо, що поряд з монашою містикою споглядання існує й містика дії у світі.

«Ті ж, хто більш віддані Христу Царю, та хотіли б відзначитися в усякому служінні своєму вічному Царю й Володарю Всесвіта, не тільки жертвують себе повністю для праці, але, діючи проти власної чуттєвості й плотської любові до себе й світа, складуть жертву більшої вартості та ваги, кажучи так:
Відвічний Володарю всього сущого! Це завдяки Твоїй ласкавій допомозі складаю жертву перед лицем нескінченної Твоєї Доброти, в присутності Преславної Матері Твоєї і всіх святих небесного двору. Хочу і прагну, і таким є моє добре обдумане рішення, якщо це тільки буду заради більшого служіння Тобі і для Твоєї слави, наслідувати Тебе в тому, щоб переносити всілякі кривди, зневаги і всіляку вбогість, як зовнішню, так і внутрішню, якщо тільки Твоя Божа Величність захоче мене вибрати і прийняти до такого роду і стану життя» (ДВ 100).

Це нагадує нам, що наша віра повинна мати практичні наслідки у нашому житті. Коли з Божою допомогою наша віра стає глибшою, ми чуємо заклик сприяти справедливості й миру навіть ціною власного життя.

Святий Ігнатій вважає, що використання людських засобів є необхідним та важливим, але при умові, що ми не покладатимемо на них ту надію, яку належить покладати тільки на Бога. Ігнатій розраховує на людей, які ж настільки підготовані у галузі світських наук, у різних областях людської культури, наскільки й в богословських предметах. Він бачить між ними не протиріччя, але гармонію, бо «все сотворене має своїм творцем і своєю метою Бога». Великі і термінові завдання, з якими стикається Церква й світ сьогодні, вимагають людей, які б у досконалий спосіб поєднували ці засоби. З іншого боку, для неточної думки й неефективної дії завжди існує небезпека опинитися у цілковитій залежності від різних ідеологій.

У цій діяльності ми не повинні забувати, що у світогляді Ігнатія немає місця для посередності. Він вимагає лідерів для служіння іншим, які були б здатні будувати Боже Царство у світі ідей, у діловому світі, в юстиції, в економіці, в теології. Він заохочує нас постійно працювати для більшої Божої слави («Ad majorem Dei gloriam»).

«Любов повинна більше ґрунтуватися на вчинках, аніж на словах» (ДВ 230). У тому, що ми робимо, перевіряється те, що ми проголошуємо. Любов до Христа має бути виражена конкретно: «Що я зробив для Христа? Що я роблю для Христа? Що я повинен зробити для Христа?» (ДВ 53).

Нарешті, необхідно згадати, що Ігнатій насамперед був людиною Церкви. Він сам постраждав від інквізиції та від непорозуміння з боку людей Церкви. Але він наполягав на вірності у слові та у справі по відношенню до «Нареченої Господа нашого Ісуса Христа, нашої Святої Матері ієрархічної Церкви», бо цією Церквою керує Святий Дух, посланий Христом. Св. Ігнатій закликає нас бути людьми Церкви, постійно перебуваючи в Божому Дусі, який є душею Церкви і все провадить до добра.

Сукупність наших традицій, ідеалів, цінностей та взірців поведінки складають певну цілісність – те, що ми називаємо наш спосіб діяння. Це є стиль життя й апостольської діяльності, який має своє коріння у житті святого Ігнатія Лойоли і його перших товаришів. Цей спосіб діяння, котрий намагається втілювати в своєму житті кожен єзуїт, має наступні властивості:

Глибока особиста любов до Христа – своє життя й працю бажаємо розбудовувати за взірцем Ісуса Христа. Наш спосіб діяння має бути таким, яким є Його спосіб діяння.
Споглядання у діянні – єзуїтові не досить відповісти на потреби людства у який-небудь спосіб. Поштовх має прийти від Господа, котрий завжди присутній в подіях та людях. Наше ж завдання – відкрити цю присутність та приєднатися до Господа в Його діянні, щоб у Ньому всі речі дісталися до своєї повноти.
Апостольське товариство в Церкві – єзуїти мають бути не просто співробітниками, але друзями в Господі, разом утворювати спільноту, що в особливий спосіб присвячує себе служінню Церкві.
Солідарність з тими, хто перебуває у скруті – бажаємо в кожній нашій діяльності бути разом з убогими, з тими, які знаходяться у важких життєвих умовах, яких позбавлено права голосу.
Співпраця з іншими – бажаємо співпрацювати з мирянами, ченцями і черницями, священиками та єпископами місцевої Церкви, з вірними інших конфесій та віросповідань, з усіма людьми доброї волі.
Покликання до інтелектуального апостолату – єзуїтові має бути притаманним творче використання всіх можливих людських засобів: науки, мистецтва, вченості, природних чеснот, але при цьому цілковите уповання на Божу благодать.
Постійна готовність до нових місій – маємо без заперечень йти туди, де є найбільші потреби і де на них ніхто не відповідає. Нашим ідеалом є повне присвячення себе місії, свобода від усілякої власної користі і відкритість до всіх людей.
Magis – постійне шукання більшого. Не сміємо зупинятися на досягнутому. Перешкоди являють собою не привід для зупинки, але виклик до подолання, до відкриття нових можливостей.

Товариство Ісуса - Духовність
Головна Хто ми Історія Духовність Служіння Покликання Контакт
1. Духовність св. Ігнатія Лойоли 2. Наш спосіб діяння 1. Духовність св. Ігнатія Лойоли Якими є основні елементи духовної спадщини святого Ігнатія? Першим з них є певність, що людське життя має сенс. Згідно зі святим Ігнатієм, це є перша і основна реальність. Ми не є істотами, що не мають жодного натхнення, жодної мети, жодного задуму. Ми створені Богом, який нас любить. Ми є покликаними будувати Боже Царство у знанні, любові та служінні Богу і ближньому, здобуваючи у такий спосіб вічне життя. «Людина створена для того, щоб славити Господа Бога свого, поклонятися Йому й служити, і таким чином спасти свою душу. Інші ж речі на землі створені заради людини, для того, щоб допомогти їй досягнути мети, для якої вона створена. З цього випливає, що людина повинна використовувати їх настільки, наскільки вони їй допомагають у досягненні мети та повинна від них звільнятися, якщо вони є перешкодою в досягненні цієї мети. І тому ми мусимо стати людьми байдужими до всього створеного, наскільки це є дозволеним нашій свобідній волі та не є під забороною: щоб ми не бажали скоріше здоров’я, ніж хвороби, багатства, ніж убогості, почестей ніж безчестя, довгого життя більше, ніж короткого, і так в усіх інших справах - потрібно прагнути і вибирати лише те, що нас краще провадить до мети, для якої ми створені» (Духовні Вправи, пункт 23). В той час як багато хто розглядав світ як своєрідну релігійну пустелю, Ігнатій був переконаний, що світ є сповнений Божого Духа і що воскреслий Господь завоював світ, який був ворожим до Бога. Щоб знайти Бога, який є присутнім усюди, досить лише його шукати. Якщо у нічній темряві ми будемо терпеливо чекати, то обов’язково побачимо ранішню зірницю, бо світло завжди відкриває нам Бога – Творця й Спасителя, який трудиться ради нас. Бог запрошує кожного з нас взяти участь у великій пригоді. Ігнатій говорить нам, що це Боже запрошення є звернене до кожного. Молоді й старі, миряни, священики, монахи, чоловіки й жінки – всі є покликаними взяти участь у Божому задумі. Мирянин, так само як монах або священик, має своє покликання. Єдине, що є важливим – це почути цей заклик й вірно на нього відповісти. Це означає, що наше життя повинно мати своїм центром особу Христа: Христа, котрого людина шукає, котрого любить і наслідує у глибокому наверненні серця; Христа, з яким кожен має особистий і життєвий зв'язок; Христа, вічного Царя і Господа, котрий особисто закликає кожного жити й працювати разом з Ним, так, щоб «йдучи за Ним в стражданні, йти теж за Ним і в славі» (ДВ 95). «Дійте, спрямувавши свій погляд на вище, ім’я якому Ісус Христос. У кожнім предметі вивчення шукайте зв’язку з Ісусом Христом, більш або менш прямого, але завжди існуючого шляху перетворити будь-яке одержане знання на свідоцтво про Ісуса Христа… Викладач, письменник, місіонер, будь хто, користуйтеся великою й шляхетною славою, якщо це є угодно Богу і робиться єдине задля Його слави. Але, чи то в невідомості, чи то у славі, перебуваючи у найбільшому чи в найскромнішому служінні, нехай у вашій сфері діяльності вас знають як людину, яку наповнює і в якій панує Ісус Христос, як людину, яка з приводу чи без приводу – якщо б це було можливе – говорить безперестанно про Ісуса Христа, й говорить про Нього від повноти серця» (о. П. Лонге). Покликання Господа стосується також і того, у який спосіб ми використовуємо ті таланти, які нам дав Бог. Бо віддаючи все, що дав Йому Отець для служіння іншим аж до смерті, Ісус нагадує нам, що все те, що нам дароване – це також є для інших. Кожен зростає завдяки дару, одержаному від Бога, ділячи цей дар з іншими. Зрештою, цей дар повертається до Бога через хвалу й подяку. Святий Ігнатій наполягає на тому, щоб у служінні іншим ми йшли далі від лише поверхневих вражень, щоб могти глибше зрозуміти ситуацію людини. Ми надто легко можемо підпасти під вплив цінностей, що минають, які спотворюють наше сприйняття дійсності. Але якими є найглибші мотиви наших дій? До чого провадить нас наш вибір? «Ніхто не може двом панам служити» (Мт 6, 24). У найбільший глибині нашого серця ми повинні визначитися: з Христом ми або ж проти Нього. Христос ігнатіанської духовності – це Христос у дії. Той, хто проповідував у синагогах, у містах і селах, лікував хворих й чинив добро. Сьогодні Христос посилає нас у метушню цього світу, щоб ми там шукали Бога, працюючи на добро всіх людей. Таким чином ми розуміємо, що поряд з монашою містикою споглядання існує й містика дії у світі. «Ті ж, хто більш віддані Христу Царю, та хотіли б відзначитися в усякому служінні своєму вічному Царю й Володарю Всесвіта, не тільки жертвують себе повністю для праці, але, діючи проти власної чуттєвості й плотської любові до себе й світа, складуть жертву більшої вартості та ваги, кажучи так: Відвічний Володарю всього сущого! Це завдяки Твоїй ласкавій допомозі складаю жертву перед лицем нескінченної Твоєї Доброти, в присутності Преславної Матері Твоєї і всіх святих небесного двору. Хочу і прагну, і таким є моє добре обдумане рішення, якщо це тільки буду заради більшого служіння Тобі і для Твоєї слави, наслідувати Тебе в тому, щоб переносити всілякі кривди, зневаги і всіляку вбогість, як зовнішню, так і внутрішню, якщо тільки Твоя Божа Величність захоче мене вибрати і прийняти до такого роду і стану життя» (ДВ 100). Це нагадує нам, що наша віра повинна мати практичні наслідки у нашому житті. Коли з Божою допомогою наша віра стає глибшою, ми чуємо заклик сприяти справедливості й миру навіть ціною власного життя. Святий Ігнатій вважає, що використання людських засобів є необхідним та важливим, але при умові, що ми не покладатимемо на них ту надію, яку належить покладати тільки на Бога. Ігнатій розраховує на людей, які ж настільки підготовані у галузі світських наук, у різних областях людської культури, наскільки й в богословських предметах. Він бачить між ними не протиріччя, але гармонію, бо «все сотворене має своїм творцем і своєю метою Бога». Великі і термінові завдання, з якими стикається Церква й світ сьогодні, вимагають людей, які б у досконалий спосіб поєднували ці засоби. З іншого боку, для неточної думки й неефективної дії завжди існує небезпека опинитися у цілковитій залежності від різних ідеологій. У цій діяльності ми не повинні забувати, що у світогляді Ігнатія немає місця для посередності. Він вимагає лідерів для служіння іншим, які були б здатні будувати Боже Царство у світі ідей, у діловому світі, в юстиції, в економіці, в теології. Він заохочує нас постійно працювати для більшої Божої слави («Ad majorem Dei gloriam»). «Любов повинна більше ґрунтуватися на вчинках, аніж на словах» (ДВ 230). У тому, що ми робимо, перевіряється те, що ми проголошуємо. Любов до Христа має бути виражена конкретно: «Що я зробив для Христа? Що я роблю для Христа? Що я повинен зробити для Христа?» (ДВ 53). Нарешті, необхідно згадати, що Ігнатій насамперед був людиною Церкви. Він сам постраждав від інквізиції та від непорозуміння з боку людей Церкви. Але він наполягав на вірності у слові та у справі по відношенню до «Нареченої Господа нашого Ісуса Христа, нашої Святої Матері ієрархічної Церкви», бо цією Церквою керує Святий Дух, посланий Христом. Св. Ігнатій закликає нас бути людьми Церкви, постійно перебуваючи в Божому Дусі, який є душею Церкви і все провадить до добра. 2. Наш спосіб діяння Сукупність наших традицій, ідеалів, цінностей та взірців поведінки складають певну цілісність – те, що ми називаємо наш спосіб діяння. Це є стиль життя й апостольської діяльності, який має своє коріння у житті святого Ігнатія Лойоли і його перших товаришів. Цей спосіб діяння, котрий намагається втілювати в своєму житті кожен єзуїт, має наступні властивості: Глибока особиста любов до Христа – своє життя й працю бажаємо розбудовувати за взірцем Ісуса Христа. Наш спосіб діяння має бути таким, яким є Його спосіб діяння. Споглядання у діянні – єзуїтові не досить відповісти на потреби людства у який-небудь спосіб. Поштовх має прийти від Господа, котрий завжди присутній в подіях та людях. Наше ж завдання – відкрити цю присутність та приєднатися до Господа в Його діянні, щоб у Ньому всі речі дісталися до своєї повноти. Апостольське товариство в Церкві – єзуїти мають бути не просто співробітниками, але друзями в Господі, разом утворювати спільноту, що в особливий спосіб присвячує себе служінню Церкві. Солідарність з тими, хто перебуває у скруті – бажаємо в кожній нашій діяльності бути разом з убогими, з тими, які знаходяться у важких життєвих умовах, яких позбавлено права голосу. Співпраця з іншими – бажаємо співпрацювати з мирянами, ченцями і черницями, священиками та єпископами місцевої Церкви, з вірними інших конфесій та віросповідань, з усіма людьми доброї волі. Покликання до інтелектуального апостолату – єзуїтові має бути притаманним творче використання всіх можливих людських засобів: науки, мистецтва, вченості, природних чеснот, але при цьому цілковите уповання на Божу благодать. Постійна готовність до нових місій – маємо без заперечень йти туди, де є найбільші потреби і де на них ніхто не відповідає. Нашим ідеалом є повне присвячення себе місії, свобода від усілякої власної користі і відкритість до всіх людей. Magis – постійне шукання більшого. Не сміємо зупинятися на досягнутому. Перешкоди являють собою не привід для зупинки, але виклик до подолання, до відкриття нових можливостей.
< Попередня Головна Наступна >