Товариство Ісуса

У 1539 році десять друзів у Господі - священиків, які походили з різних країн Європи, вирішили міцніше виразити свій братерський зв’язок. Вони встановили Товариство Ісуса, новий чернечий чин, у якому на шляху євангельських порад убогості, чистоти та послуху хотіли краще служити Богові таі людям. Папа Павло ІІІ у 1540 році підтвердив основу майбутнього статуту Товариства.

Святий Ігнатій Лойола - засновник Товариства Ісуса.

Спочатку це була лише невеличка спільнота студентів, що почала збиратися у Парижі на початку тридцятих років 16 століття навколо Ігнатія Лойоли. Цей іспанський лицар і дворянин, за походженням баск, народився у 1491 році. Маючи близько 30 років він був важко поранений на війні з французами, захищаючи фортецю Памплони. Перевезений до родинного замку, він залишився надовго прикутий до ліжка. Не маючи що робити, він попросив рідних дати йому почитати лицарські романи, які йому дуже подобалися. Але в домі знайшлися лише дві книжки: «Життя Христа» і «Життя святих». Почавши читати їх більш з нудьги, аніж з цікавості, він почав замислюватися над своїм подальшим життям. Чим далі, тим більше він відчував прагнення наслідувати святих, про яких читав, і тим менше бажання він мав продовжувати таке життя, яке він вів раніше. Терпіння й читання зробили з нього нову людину. Одужавши, він відмовився від придворної та військової кар’єри, склав свій меч до вівтаря Богородиці, віддав дорогі шати жебракові та став убогим паломником. Деякий час він пробув затворником у печері монастиря в Манрезі, де зазнав багатьох Божих ласк та просвітлень від Святого Духа. Плодом цього періоду стала книжечка «Духовних вправ», у який Ігнатій намагався занотувати ті свої духовні досвідчення, які б могли принести користь й іншим людям. Це прагнення «допомагати душам» стало вирішальним в його житті. Після Манрези Ігнатій подався до Святої Землі – здійснити прощу до святих місць, а також проповідувати Євангеліє невірним. Однак там він зустрів непорозуміння з боку місцевих церковних властей, які не хотіли можливих проблем з мусульманами, які могла б спричинити діяльність цієї безперечно духовної, але ще дещо невиваженої людини. Отже, Ігнатій був змушений повернутися до Іспанії. Бажання краще «допомагати душам» врешті привело паломника до усвідомлення необхідності отримати ґрунтовну освіту. Спочатку він почав навчатися в Іспанії – в Барселоні та Алькалі, але там в нього виникли проблеми з інквізицією. Вона двічі починала проти нього розслідування і двічі його виправдовувала, не знаходячи в його діяльності нічого поганого. Однак його обмежили у викладанні духовних вправ, доки він не здобуде освіти. Згодом (у 1528 році) він опинився в Паризькій Сорбоні.

Протягом навчання він продовжував давати духовні вправи та здобувати нових друзів, які утворили невелику неформальну спільноту. У 1534 році в каплиці на Монмартрі Ігнатій і ще шість товаришів дали обітницю після закінчення навчання вирушити до Святої Землі, щоб проповідувати серед невірних, а якщо б з якихось причин це було неможливим, то піти до Риму і віддати себе у цілковите розпорядження Верховному Первосвященикові, щоб він направив їх туди, де вважатиме, що Церква матиме найвищу потребу. Цей день по суті став днем духовного народження Товариства Ісуса, хоча до його формального заснування ще залишалося п’ять років.

Скінчивши навчання, друзі, як вирішили, зустрічаються у Венеції, де шукають нагоди виїхати до Святої Землі. Але почалася війна з турками і через те не було жодного корабля, який би туди відправлявся. Отже, протягом 1536 та 1537 років вони перебувають у Венеції та інших місцях північної Італії, де присвячують себе проповідуванню та служінню хворим у шпиталях. Остаточно переконавшись в неможливості від’їзду, друзі вирішують виконати другу частину своєї обітниці, тобто віддати себе у розпорядження Папі. Павло ІІІ поставився до такої пропозиції дуже прихильно й дав дозвіл на висвячення тих членів товариства, які ще не були на той час священиками – в тому числі й Ігнатія. У 1538 році друзі перебираються до Риму, де відразу присвячують себе проповідям і сповідям, праці з найбільш нужденними, але також теологічним дискусіям при папському дворі.

І, нарешті, у 1539 році, після сорока днів молитов і дискусій під час Великого посту, товариші вирішили створити новий чернечий чин, який назвали Товариство Ісуса. Першим настоятелем одноголосно було обрано св. Ігнатія.

Як вже було зазначено, перші єзуїти від самого початку присвячували себе піклуванню про бідних, хворих та пригноблених, а також навчанню людей у істинах християнської віри. Коли вони заснували новий чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найбільш нагальні потреби. Згодом їхня діяльність поширилася на три дуже важливих в той час царини:

Місіонерська праця поза Європою;
Шкільництво і освітня діяльність;
Зміцнення католицької віри в тих європейських країнах, де розповсюджувалась Реформація.

2. «Золота доба» Товариства

Протягом першого століття свого існування Товариство зазнало визначного розвитку, зокрема у галузях науки і освіти. Значно збільшилось число колегій. Хоча вони й були для ордену деяким тягарем, але також призвели до зростання чисельності членів Товариства та його впливу у суспільстві. У 1565 році орден нараховував 2000 членів, а у 1615 р., коли вмер п’ятий генерал ордену – 13112. Маттео Річчі - славетний місіонер та науковець у Китаї.

Тривала й місійна діяльність. Єзуїти з’являються в Індії, Китаї, на Філіппінах, у Конго, Ефіопії, Північній та Південній Америці. Багато з них намагалося допомогти американським індіанцям, які зазнавали жорстокого поводження з боку європейських колонізаторів. У цьому дусі були засновані відомі «редукції» у Парагваї.

Великого успіху єзуїти досягли в Азії. У 1614 році більше мільйона японців були християнами (до того, як християнство зазнало переслідування в цій країні). В Китаї єзуїти дістали від імператора право проголошувати Євангеліє завдяки своїм знанням у галузі астрономії, математики й інших наук.

Успіхи Товариства на протязі першого століття його існування спровокували проти єзуїтів суперництво, заздрощі й інтриги. У багатьох випадках боротьба ставала настільки запеклою, що орден опинявся на межі свого існування. Протягом доби, охопленої рухом таких найбільш контроверсійних ідей, як янсенізм, квієтизм, Просвітництво, єзуїти брали участь у всіх богословських суперечках. Але ці наукові баталії, в яких прославляли себе богослови й філософи, не повинні затьмарювати працю євангелізації, яка ніколи не припинялася. У XVII та XVIII століттях у різних європейських країнах зростає число «народних місій», метою яких був розвиток християнської освіти там, де населення, будучи номінально християнським, насправді не було катехизовано.

Опозиція Товариству з боку великих католицьких монархів Європи (Іспанії, Португалії, Франції) змусили папу Климента XIV розпустити орден у 1773 році. Останній генерал ордену був ув’язнений у римській тюрмі, де через два роки помер.

3. Товариство у ХIХ та XX століттях

Орден був скасованим протягом сорока років. Закрилися колегії, місії, були зупинені найрізноманітніші апостольські починання. Єзуїти були приєднані до єпархіального духовенства. Однак, з різних причин, Товариство продовжувало існувати в деяких країнах: в Китаї та Індії, де збереглося кілька місій, в Прусії, і, насамперед, в Росії, де Катерина ІІ відмовилася оприлюднити декрет Папи. Таким чином, структури Товариства на території Російської імперії змогли існувати та діяти і надалі.

Товариство Ісуса було відновлено Папою Пієм VII у 1814 році. Знову почалася традиційна апостольська праця. Колегії пережили новий розквіт. За умов промислової революції провадилася значна робота в галузі технічної освіти. Коли наприкінці дев’ятнадцятого століття з’явилися рухи мирян, єзуїти взяли участь в керівництві ними.

Тривала інтелектуальна діяльність, утворювались нові періодичні видання. Важливою ініціативою стало створення центрів суспільних досліджень для вивчення нових соціальних феноменів та впливу на них. У 1903 році була створена організація «Народна дія» («Action Populaire ») для того, щоб сприяти зміні соціальних і міжнародних структур та допомогти робітничим і селянським масам в їхньому колективному розвитку. Багато хто з єзуїтів займався фундаментальними дослідженнями в галузі природничих наук, що зазнали стрімкого розвитку у ХХ столітті. З цих вчених найбільш відомим є палеонтолог Пьєр Тейяр де Шарден.

Єзуїти розпочали діяльність також у світі масової комунікації. Вони працюють на радіо Ватикану з часу його заснування і по сьогоднішній день.

Друга світова війна стала для Товариства, як і для цілого світу, перехідним періодом. У післявоєнний час виникають нові починання. Єзуїти беруть участь у створенні «робітничої місії»: священики працюють на заводі, щоб розділити умови, в яких живуть робітники і зробити Церкву присутньою там, де її ще не було.

Розвиваються теологічні дослідження. Французькі єзуїти вивчають богослов’я Отців Церкви і розпочинають перше наукове видання праць грецьких та латинських отців, яке приходить на зміну старому виданню отця Міня – це видання «Християнські джерела». Праця над ними триває і по сьогодні. Інші богослови стають відомими у зв’язку з Другим Ватиканським Собором: о. Карл Ранер у Німеччині, о. Бернард Лонерган, який викладав у Торонто та Римі.

Інша важлива сфера – екуменічна діяльність, якій надав потужного імпульсу Другий Ватиканський Собор. Одним з піонерів у цій галузі був о. Августин Беа (згодом кардинал).

Педро Аррупе, Генеральний настоятель Товариства Ісуса у 1965 -1981 рр. Після Собору Товариство дійшло висновку про необхідність внесення змін до свого способу дій. У 1965 році була скликана 31-а Генеральна конгрегація, яка обрала нового Генерального настоятеля о. Педро Аррупе та замислилася над деякими необхідними змінами (формація, спосіб апостольства, функціонування Товариства тощо).

Через 10 років о. Педро Аррупе вирішує зібрати 32-у Генеральну конгрегацію, щоб глибше замислитися про місію Товариства в сучасному світі. Ця конгрегація, що затвердила в своїх декретах першорядне значення місії «служіння віри», як це визначила ще 31-а конгрегація, висунула також й інше завдання – участь Товариства Ісуса в боротьбі за справедливість у світі. Вже до того багато хто з єзуїтів, ніби виходячи за межі свого й без того різноманітного покликання, залучався до суспільної діяльності заради встановлення більш справедливого соціального строю та захисту прав людини. Але те, що раніше вважалося справою окремих членів, віднині ставало церковною місією ордену нарівні з місією протидії атеїзму. Тому 4-й декрет, прийнятий конгрегацією мав назву «Наша місія сьогодні: служіння віри і сприяння справедливості».

Багаторазово було висловлено, що, разом із зникненням віри в Бога, зникає й повага до людини, що гуманізм і соціальна справедливість мають християнське коріння. Але вперше в історії Церкви монаший орден поєднав у своєму служінні ці дві місії: захист віри і захист людської гідності та сприяння встановленню справедливості повсюди, у всіх частинах світу, серед всіх народів незалежно від їхнього віросповідання, культури, політичного устрою, етнічної та расової приналежності.

Сьогодні у Товаристві Ісуса налічується близько 20000 членів у 85 провінціях в 127 країнах світу.

Товариство Ісуса - Історія
Головна Хто ми Історія Духовність Служіння Покликання Контакт
1. Початки Товариства Ісуса 2. «Золота доба» Товариства 3. Товариство у ХIХ та XX століттях 1. Початки Товариства Ісуса У 1539 році десять друзів у Господі - священиків, які походили з різних країн Європи, вирішили міцніше виразити свій братерський зв’язок. Вони встановили Товариство Ісуса, новий чернечий чин, у якому на шляху євангельських порад убогості, чистоти та послуху хотіли краще служити Богові таі людям. Папа Павло ІІІ у 1540 році підтвердив основу майбутнього статуту Товариства. Спочатку це була лише невеличка спільнота студентів, що почала збиратися у Парижі на початку тридцятих років 16 століття навколо Ігнатія Лойоли. Цей іспанський лицар і дворянин, за походженням баск, народився у 1491 році. Маючи близько 30 років він був важко поранений на війні з французами, захищаючи фортецю Памплони. Перевезений до родинного замку, він залишився надовго прикутий до ліжка. Не маючи що робити, він попросив рідних дати йому почитати лицарські романи, які йому дуже подобалися. Але в домі знайшлися лише дві книжки: «Життя Христа» і «Життя святих». Почавши читати їх більш з нудьги, аніж з цікавості, він почав замислюватися над своїм подальшим життям. Чим далі, тим більше він відчував прагнення наслідувати святих, про яких читав, і тим менше бажання він мав продовжувати таке життя, яке він вів раніше. Терпіння й читання зробили з нього нову людину. Одужавши, він відмовився від придворної та військової кар’єри, склав свій меч до вівтаря Богородиці, віддав дорогі шати жебракові та став убогим паломником. Деякий час він пробув затворником у печері монастиря в Манрезі, де зазнав багатьох Божих ласк та просвітлень від Святого Духа. Плодом цього періоду стала книжечка «Духовних вправ», у який Ігнатій намагався занотувати ті свої духовні досвідчення, які б могли принести користь й іншим людям. Це прагнення «допомагати душам» стало вирішальним в його житті. Після Манрези Ігнатій подався до Святої Землі – здійснити прощу до святих місць, а також проповідувати Євангеліє невірним. Однак там він зустрів непорозуміння з боку місцевих церковних властей, які не хотіли можливих проблем з мусульманами, які могла б спричинити діяльність цієї безперечно духовної, але ще дещо невиваженої людини. Отже, Ігнатій був змушений повернутися до Іспанії. Бажання краще «допомагати душам» врешті привело паломника до усвідомлення необхідності отримати ґрунтовну освіту. Спочатку він почав навчатися в Іспанії – в Барселоні та Алькалі, але там в нього виникли проблеми з інквізицією. Вона двічі починала проти нього розслідування і двічі його виправдовувала, не знаходячи в його діяльності нічого поганого. Однак його обмежили у викладанні духовних вправ, доки він не здобуде освіти. Згодом (у 1528 році) він опинився в Паризькій Сорбоні. Протягом навчання він продовжував давати духовні вправи та здобувати нових друзів, які утворили невелику неформальну спільноту. У 1534 році в каплиці на Монмартрі Ігнатій і ще шість товаришів дали обітницю після закінчення навчання вирушити до Святої Землі, щоб проповідувати серед невірних, а якщо б з якихось причин це було неможливим, то піти до Риму і віддати себе у цілковите розпорядження Верховному Первосвященикові, щоб він направив їх туди, де вважатиме, що Церква матиме найвищу потребу. Цей день по суті став днем духовного народження Товариства Ісуса, хоча до його формального заснування ще залишалося п’ять років. Скінчивши навчання, друзі, як вирішили, зустрічаються у Венеції, де шукають нагоди виїхати до Святої Землі. Але почалася війна з турками і через те не було жодного корабля, який би туди відправлявся. Отже, протягом 1536 та 1537 років вони перебувають у Венеції та інших місцях північної Італії, де присвячують себе проповідуванню та служінню хворим у шпиталях. Остаточно переконавшись в неможливості від’їзду, друзі вирішують виконати другу частину своєї обітниці, тобто віддати себе у розпорядження Папі. Павло ІІІ поставився до такої пропозиції дуже прихильно й дав дозвіл на висвячення тих членів товариства, які ще не були на той час священиками – в тому числі й Ігнатія. У 1538 році друзі перебираються до Риму, де відразу присвячують себе проповідям і сповідям, праці з найбільш нужденними, але також теологічним дискусіям при папському дворі. І, нарешті, у 1539 році, після сорока днів молитов і дискусій під час Великого посту, товариші вирішили створити новий чернечий чин, який назвали Товариство Ісуса. Першим настоятелем одноголосно було обрано св. Ігнатія. Як вже було зазначено, перші єзуїти від самого початку присвячували себе піклуванню про бідних, хворих та пригноблених, а також навчанню людей у істинах християнської віри. Коли вони заснували новий чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найбільш нагальні потреби. Згодом їхня діяльність поширилася на три дуже важливих в той час царини: Місіонерська праця поза Європою; Шкільництво і освітня діяльність; Зміцнення католицької віри в тих європейських країнах, де розповсюджувалась Реформація. 2. «Золота доба» Товариства Протягом першого століття свого існування Товариство зазнало визначного розвитку, зокрема у галузях науки і освіти. Значно збільшилось число колегій. Хоча вони й були для ордену деяким тягарем, але також призвели до зростання чисельності членів Товариства та його впливу у суспільстві. У 1565 році орден нараховував 2000 членів, а у 1615 р., коли вмер п’ятий генерал ордену – 13112. Тривала й місійна діяльність. Єзуїти з’являються в Індії, Китаї, на Філіппінах, у Конго, Ефіопії, Північній та Південній Америці. Багато з них намагалося допомогти американським індіанцям, які зазнавали жорстокого поводження з боку європейських колонізаторів. У цьому дусі були засновані відомі «редукції» у Парагваї. Великого успіху єзуїти досягли в Азії. У 1614 році більше мільйона японців були християнами (до того, як християнство зазнало переслідування в цій країні). В Китаї єзуїти дістали від імператора право проголошувати Євангеліє завдяки своїм знанням у галузі астрономії, математики й інших наук. Успіхи Товариства на протязі першого століття його існування спровокували проти єзуїтів суперництво, заздрощі й інтриги. У багатьох випадках боротьба ставала настільки запеклою, що орден опинявся на межі свого існування. Протягом доби, охопленої рухом таких найбільш контроверсійних ідей, як янсенізм, квієтизм, Просвітництво, єзуїти брали участь у всіх богословських суперечках. Але ці наукові баталії, в яких прославляли себе богослови й філософи, не повинні затьмарювати працю євангелізації, яка ніколи не припинялася. У XVII та XVIII століттях у різних європейських країнах зростає число «народних місій», метою яких був розвиток християнської освіти там, де населення, будучи номінально християнським, насправді не було катехизовано. Опозиція Товариству з боку великих католицьких монархів Європи (Іспанії, Португалії, Франції) змусили папу Климента XIV розпустити орден у 1773 році. Останній генерал ордену був ув’язнений у римській тюрмі, де через два роки помер. 3. Товариство у ХIХ та XX століттях Орден був скасованим протягом сорока років. Закрилися колегії, місії, були зупинені найрізноманітніші апостольські починання. Єзуїти були приєднані до єпархіального духовенства. Однак, з різних причин, Товариство продовжувало існувати в деяких країнах: в Китаї та Індії, де збереглося кілька місій, в Прусії, і, насамперед, в Росії, де Катерина ІІ відмовилася оприлюднити декрет Папи. Таким чином, структури Товариства на території Російської імперії змогли існувати та діяти і надалі. Товариство Ісуса було відновлено Папою Пієм VII у 1814 році. Знову почалася традиційна апостольська праця. Колегії пережили новий розквіт. За умов промислової революції провадилася значна робота в галузі технічної освіти. Коли наприкінці дев’ятнадцятого століття з’явилися рухи мирян, єзуїти взяли участь в керівництві ними. Тривала інтелектуальна діяльність, утворювались нові періодичні видання. Важливою ініціативою стало створення центрів суспільних досліджень для вивчення нових соціальних феноменів та впливу на них. У 1903 році була створена організація «Народна дія» («Action Populaire ») для того, щоб сприяти зміні соціальних і міжнародних структур та допомогти робітничим і селянським масам в їхньому колективному розвитку. Багато хто з єзуїтів займався фундаментальними дослідженнями в галузі природничих наук, що зазнали стрімкого розвитку у ХХ столітті. З цих вчених найбільш відомим є палеонтолог Пьєр Тейяр де Шарден. Єзуїти розпочали діяльність також у світі масової комунікації. Вони працюють на радіо Ватикану з часу його заснування і по сьогоднішній день. Друга світова війна стала для Товариства, як і для цілого світу, перехідним періодом. У післявоєнний час виникають нові починання. Єзуїти беруть участь у створенні «робітничої місії»: священики працюють на заводі, щоб розділити умови, в яких живуть робітники і зробити Церкву присутньою там, де її ще не було. Розвиваються теологічні дослідження. Французькі єзуїти вивчають богослов’я Отців Церкви і розпочинають перше наукове видання праць грецьких та латинських отців, яке приходить на зміну старому виданню отця Міня – це видання «Християнські джерела». Праця над ними триває і по сьогодні. Інші богослови стають відомими у зв’язку з Другим Ватиканським Собором: о. Карл Ранер у Німеччині, о. Бернард Лонерган, який викладав у Торонто та Римі. Інша важлива сфера – екуменічна діяльність, якій надав потужного імпульсу Другий Ватиканський Собор. Одним з піонерів у цій галузі був о. Августин Беа (згодом кардинал). Після Собору Товариство дійшло висновку про необхідність внесення змін до свого способу дій. У 1965 році була скликана 31-а Генеральна конгрегація, яка обрала нового Генерального настоятеля о. Педро Аррупе та замислилася над деякими необхідними змінами (формація, спосіб апостольства, функціонування Товариства тощо). Через 10 років о. Педро Аррупе вирішує зібрати 32-у Генеральну конгрегацію, щоб глибше замислитися про місію Товариства в сучасному світі. Ця конгрегація, що затвердила в своїх декретах першорядне значення місії «служіння віри», як це визначила ще 31-а конгрегація, висунула також й інше завдання – участь Товариства Ісуса в боротьбі за справедливість у світі. Вже до того багато хто з єзуїтів, ніби виходячи за межі свого й без того різноманітного покликання, залучався до суспільної діяльності заради встановлення більш справедливого соціального строю та захисту прав людини. Але те, що раніше вважалося справою окремих членів, віднині ставало церковною місією ордену нарівні з місією протидії атеїзму. Тому 4-й декрет, прийнятий конгрегацією мав назву «Наша місія сьогодні: служіння віри і сприяння справедливості». Багаторазово було висловлено, що, разом із зникненням віри в Бога, зникає й повага до людини, що гуманізм і соціальна справедливість мають християнське коріння. Але вперше в історії Церкви монаший орден поєднав у своєму служінні ці дві місії: захист віри і захист людської гідності та сприяння встановленню справедливості повсюди, у всіх частинах світу, серед всіх народів незалежно від їхнього віросповідання, культури, політичного устрою, етнічної та расової приналежності. Сьогодні у Товаристві Ісуса налічується близько 20000 членів у 85 провінціях в 127 країнах світу.
< Попередня Головна Наступна >